Виховні години


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ СУМСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ


ДНЗ«ГЛУХІВСЬКЕ ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ УЧИЛИЩЕ»








Методична розробка виховного заходу


«Молодь і закон.
 Крадіжка особистого та громадського майна»










                                                       Склав:
                                                                         Кл. керівник 33гр.
                                                              Сапун В.О.








                                                          2015


Мета:


1.Ознайомити учнів із положеннями Кримінального кодексу України;

2.Розкрити причини правопорушень та їхні наслідки;

3.Розвивати в учнів почуття відповідальності за свої вчинки, дії;

4.Ознайомити їх з основами правомірної поведінки.






План



1.     Вступна частина.

2.     Обговорення виступів учнів.

    3.Колективне обговорення ситуацій.

    4. Заключне слово класного керівника.












Класний керівник. Людина не народжується злочинцем, а стає ним через певні життєві обставини. Часто діти і підлітки думають, що за скоєний ними злочин ніякої відповідальності не буде, бо вони ще неповнолітні. Проте гуманне ставлення до дітей у суспільстві аж ніяк не означає, що треба потурати їм у всьому. Навпаки, слід перевиховувати. Адже багато дорослих злочинців починали свою «кар'єру» ще в підлітковому віці.
Постійно зростає кількість молодих людей, які не вчаться й не працюють, що призводить до зростання числа молоді, чия поведінка виходить за межі моральних і правових норм. Усе виразніше проявляється омолодження злочинності: дедалі зростає частка правопорушників, які не досягли 16 років.
Неблагополучне побутове оточення, важке матеріальне становище сімей, не контрольованість з боку дорослих, педагогічна непідготовленість батьків до виховання, професійна непридатність педагогів як вихователів, байдужість до дітей – усе це сприяє активізації кримінальної ситуації. Діти вимушені йти на вулицю, вступати в неформальні об'єднання, переважно негативного спрямування, злочинні групи, зокрема групи вимагачів, що набувають усе більшого поширення в навчальних закладах.
Найпоширенішими злочинами серед учнівської молоді є крадіжки особистого, державного або колективного майна, транспортних засобів. Звертає на себе увагу той факт, що кількість крадіжок особистого майна більш як у півтора рази перевищує кількість державного чи колективного. Певною мі рою це можна пояснити тим, що вкрасти особисте майно громадян легше, ніж державне чи колективне, бо для його захисту значно рідше застосовують охоронні засоби й доступ до матеріальних цінностей більш вільний.
Право, закони супроводжують людину все її життя. Щоб уміло і правильно користуватись своїми правами і добре виконувати свої обов’язки, не порушуючи прав і законних інтересів інших, треба знати закони. Звичайно, у вашому віці неможливо знати детально всі закони. Але основне, що стосується вас, ви повинні знати. Це і є метою нашого круглого столу.
Метод «Мозкова атака» - учні стисло висловлюють свої думки про юридичну відповідальність, правопорушення.
1-й учень. Юридична відповідальність – це передбачене законом і застосоване органами держави примусове обмеження або позбавлення правопорушника певних благ. Вона завжди супроводжується моральним осудженням порушника закону. Юридична відповідальність застосовується лише за певних обставин, передбачених законом, які називаються підставою відповідальності. Такою підставою є факт учинення правопорушення.

2-й учень. Правопорушення – порушення правової норми, заборони, встановленої суспільством. Тобто – це антисуспільне діяння. Держава та її органи мають право за законами карати правопорушників. Отже, правопорушення – це протиправне антисуспільне діяння, що заподіює шкоду суспільству і карається законом. Правопорушенням може бути не лише дія, а й бездіяльність. У деяких випадках бездіяльність буває аморальною, шкідливою суспільству, наприклад, ненадання необхідної допомоги потерпілому, коли можна було її подати.

Класний керівник. Треба пам’ятати про те, що від проступку до злочину один крок. Шлях до злочину розпочинається з розбещеності, неповаги до старших, жорстокості. До однієї з основних причин виникнення правопорушень можна віднести відсутність почуття особистої відповідальності, що часто веде до співучасті у злочинних діях. Ця та інша причини можуть привести до скоєння злочину. Але треба пам’ятати, що незнання закону не звільняє від відповідальності. Кримінальна відповідальність настає за скоєння злочину, тобто суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним правом. Це посягання на суспільний лад держави, власність, особисті, політичні, трудові, майнові права…
Найнебезпечнішим видом правопорушення є злочин. За здійснення злочинів законодавством України передбачається кримінальна відповідальність ст. 2 ККУ. Кримінальній відповідальності підлягають лише особи, які вчинили злочин (ст. 3 ККУ). Важливою ознакою злочину є винність. При скоєнні злочину винність проявляється по-різному.
 Існує кілька форм винності: умисел, необережність.
-   умисел – коли особа, яка вчинила злочин, усвідомлює цей злочин, передбачає суспільно небезпечні наслідки свого діяння та бажає здійснення цих наслідків.
- злочин вважається вчиненим з необережності, якщо людина передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала їх настання, хоч повинна була, чи могла передбачити.
А тепер  перейдемо до основної теми нашої бесіди –
    І. Крадіжка — злочин, що полягає у таємному викраденні чужого майна.
ž Крадіжка — це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
ž Крадіжка є різновидом викрадення, вирізняючись з-поміж інших видів викрадення спосіб вилучення майна — таємністю. Таємність як ознака полягає у тому, що особа, яка вчиняє крадіжку, вважає, що вилучає майно непомітно для потерпілого. Істотним моментом є саме факт усвідомлення таємності злочинцем, навіть коли таку крадіжку помічав потерпілий чи інші особи, а злочинець вважав, що діє непомітно від них — таке діяння залишатиметься саме крадіжкою.
ž За Кримінальним кодексом України крадіжка є злочином проти власності і це питання регулюється ст. 185. Відповідальність за дрібне викрадення чужого майна (дрібна крадіжка) передбачається ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
ІІ. Одним із найпоширеніших видів крадіжок є грабіж з автомобілів. Найчастіше злодіям допомагають самі ж господарі автівок, коли залишають свої транспортні засоби незамкненими.З початку цього року було зареєстровано 361 крадіжку з автомобілів, розкрито з яких 177. Правоохоронці проаналізували, що із кількості нерозкритих злочинів у 97 випадках злодії скористалися незамкненими дверцятами, у 34 випадках крадії аби проникнути в авто пошкоджували двері та замки, у 32 випадках обкрадали машини шляхом підбору ключа, у 21 - розбивали скло.
ІІІ.Мобільні телефони як і раніше приваблюють зловмисників. Крадіжка мобільних телефонів – найпоширеніший вид злочину. Враховуючи той факт, що чимало громадян України відносяться до збереження своїх речей легковажно, то улюбленцям легкої наживи не приходиться дуже напружуватися, аби поцупити телефон або сумку.Велика кількість крадіжок відбувається в маршрутках. Тому не треба демонструвати свою мобілку чи класти у кишеню верхньої одежі. Якщо крадій її примітить та сильно забажає, то ви навіть не відчуєте його руку у себе в курточці. Рада – будьте пильні дуже актуальна. Випадки, коли у вас на вулиці просять подзвонити з вашого сотового   не є виключенням. Мала кількість людей, яким дійсно потрібна допомога , аби подзвонити своїм близьким. Найчастіше – зловмисник бере ваш телефон та починає тікати. Тому ні під яким приводом не давайте свій телефон. Наступна порада – не лишайте свій мобільний в громадських місцях навіть на короткий час. На своїй роботі всі звикла та знають, що грабіжників серед колег немає. Але бувають випадки, що сумка чи гаманець та телефон – невідомим чином зникають. Якщо у Вас все ж таки викрали телефон і ви бачили грабіжника на свої власні очі, то міліціонери вам допоможуть знайти втрачене, за допомогою ідентифікаційного номера телефону. Такий номер ще називається імей. Якщо ви все ж таки стали жертвою грабіжника не тратьте своїх зусиль на опір. Грабіжники – люди нерпередбаченні. Якщо злочин відбувся у людному місці, то приверніть якомога багато уваги.  А до міліції найкраще звертатися негайно.
     ІV. Розкрадання державного та громадського майна в залежності від особливостей їхнього розслідування поділяються на дві групи:
- розкрадання, що вчиняються шляхом крадіжки, грабежу, розбійних нападів, вимагання, шахрайства;
-розкрадання, що вчиняються службовими особами (посадові розкрадення). Для крадіжок останньої групи характерний законний доступ до товарно-матеріальних цінностей, що викрадаються і грошових засобів, що знаходяться в їхньому віданні (під охороною і т. д.).
Криміналістична характеристика розкрадання, що вчиняються службовими особами, містить відомості про злочинців, майно, що викрадається, мету і мотиви розкрадення, засоби підготовки, вчинення і приховування розкрадення, обстановку в якій вчиняються ці злочини, їхні матеріальні сліди, злочинний результат і зв'язки посадових розкрадань з іншими злочинами. Слідча практика свідчить, що посадові розкрадання вчиняються найчастіше в співучасті: групою, що складається з декількох службових осіб, або змішаною групою - службовими особами спільно з іншими співучасниками. Мають місце і розкрадення, вчинені однією службовою особою. В групу злочинців, як правило, входять: службові особи одного підприємства, службові особи і рядові робітники одного підприємства, службові особи різноманітних підприємств, одного або різних відомств, службові особи і рядові робітники декількох підприємств (установ, організацій). Співучасниками таких злочинів інколи є фахівці, які займаються приватною роботою, а також особи, які не займаються по тих чи інших причинах суспільно корисною діяльністю в трудових колективах.






    Кримінальний кодекс України досить об’ємний за своїм змістом. Неможливо за один урок його вивчити та перечитати. Окремо, в кожній частині кодексу мова йдеться про: державні злочини; злочини проти власності; злочини проти життя, здоров’я, честі і гідності особи; службові злочини; військові злочини; злочини проти правосуддя; злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я. Зупинимося на розділі, де мова йде про злочини проти громадської безпеки. Які злочини тут фігурують, яка міра покарання передбачена за скоєння саме такого роду злочинів? Пропоную ознайомитися з деякими статтями цього розділу.                                                                                                                          Метод «Коло інформації» - учні по черзі зачитують статті кодексу.
   1 учень .Хуліганство. Хуліганство, тобто навмисні дії, що грубо порушують громадський порядок. Карається позбавленням волі на строк від 6 місяців.
Злісне хуліганство. Дії, що визначаються цинізмом, зухвалістю, вчинені раніше судимою особою. Карається позбавленням волі на строк до 3 років.
Знищення і руйнування пам’яток культури (позбавлення волі на строк до 3 років).
     2 учень .  Придбання або збут майна за відома здобутого злочинним шляхом (позбавлення волі на строк до 2 років).
Угін автотранспортних засобів (позбавлення волі на строк до 1 року).
Незаконне носіння, зберігання, виготовлення і збут вогнестрільної чи холодної зброї, бойових припасів та вибухових речовин (позбавлення волі до 5 років).
     3 учень .  Незаконне виготовлення, придбання, зберігання, пересилка або збут наркотичних речовин (позбавлення волі на строк до 10 років).
Посів або вирощування заборонених культур, що містять наркотичні речовини (позбавлення волі на строк до 5 років).
Схилення до вживання наркотичних речовин (позбавлення волі на строк до 5 років).
   4 учень .Крадіжка – позбавлення волі на строк до 3 років.
Грабіж – до 5 років позбавлення волі.
Крадіжка вчинена повторно чи за попереднім зговором групою осіб – до 7 років позбавлення волі, а грабіж за цих самих обставин – до 8 років позбавлення волі.










Метод «Мікрофон»

Класний керівник. Тепер перейдемо до реальних прикладів з життя. Давайте разом проаналізуємо наступні ситуації.,учні по черзі  імітуючи говоріння в мікрофон відповідають:

1-ша ситуація. З тих чи інших причин ви зустрічаєтесь з гуртом підлітків, які пропонують вам закурити або понюхати… Як ви вчините в цьому випадку?
2-га ситуація. Ваш товариш, що проживає з вами в одній кімнаті в гуртожитку задумав разом із своїми друзями пограбувати магазин. Які ваші дії?
3-тя ситуація. Прогулюючись ввечері по місту, ви помітили, що компанія молодиків гамселить чоловіка із сусіднього з вашим будинку. Що ви будете робити?
Заключне слово класного керівника.
Закінчуючи наше засідання, хочу наголосити на тому, що наш Основний Закон – Конституція, так як і Загальна декларація прав людини гарантують нам можливість людського життя, ставлять його попереду будь-яких чинників нашого буття. Тому ми завжди повинні твердо пам’ятати: «Кожна людина має обов’язки перед суспільством, у якому тільки й можливий повний розвиток її особи». А саме: неухильно додержуватись Конституції та інших законів України; не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей; шанувати і поважати державні символи України; не задавати шкоди природі, історико-культурній спадщині. Відшкодовувати завдані їм збитки. Немає прав без обов’язків, немає обов’язків без прав. І ще одну заповідь повинен запам’ятати кожен із нас: «Шануй батька свого і матір свою». Адже саме батьки дали нам життя, саме вони щоденно переживають за нас, хочуть, щоб ми завжди були здоровими, щасливими.







                                  Виховний захід


День Собо́рності України

 

 

День Собо́рності України — свято України, яке відзначають щороку 22 січня в день проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році.

Офіційно в Україні День Соборності відзначають з 1999 року.

Свято встановлено в Україні «…враховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…» згідно з Указом Президента України «Про День Соборності України» від 21 січня 1999 року № 42/99.

Цього дня прийнято також згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше 22 січня 1918 р. — прийняття IV Універсалу УЦР, яким проголошувалася повна незалежність УНР.

Деякий час, з 30 грудня 2011 року, указом на той час Президента України Віктора Януковича День Соборності на офіційному рівні було скасовано і натомість встановлено «День Соборності та Свободи України»[2][3]. Однак 13 листопада 2014 року Указом Президента України Петра Порошенка свято було відновлено.

 

Початки ідеї соборності

Ідея соборності бере свій початок від об'єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займались українські гетьмани Богдан ХмельницькийІван МазепаПетро ДорошенкоПилип Орлик. У XVIII — початку XX ст., коли українські землі були поділені між сусідніми державами: ПольщеюМосковієюРумунієюАвстро-Угорщиною, ця ідея знайшла своє відображення у працях найкращих вітчизняних мислителів, оскільки для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.

Підготовка Акту злуки.

Території на які претендувала Українська Народна Республіка

У результаті ухвалення III-го Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка, до складу якої увійшло 9 українських губерній. Під впливом цих подій в жовтні 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду, а 19 жовтня того ж року було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Відтоді між урядами УНР і ЗУНР велися переговори про втілення ідеї соборності. 1 грудня 1918 р. у Фастові був підписаний «Передвступний договір» про об'єднання УНР і ЗУНР, у якому було заявлено про непохитний намір в найкоротший строк створити єдину державу. Восени 1918 року після перемоги революції в Австро-Угорській імперії, на уламках монархії утворилися незалежні держави: Чехословацька РеспублікаАвстрійська РеспублікаУгорщина, а також (як наслідок збройного повстання 1 листопада 1918 року у Львові та інших містах цього краю) Західноукраїнська Народна РеспублікаКоролівство сербів, хорватів і словенцівПольська Республіка.

Уряд Західноукраїнської Народної Республіки — Державний секретаріат — у своїй зовнішній політиці під тиском народних мас та Української Галицької армії на перше місце поставив питання державного об'єднання з Наддніпрянською Україною. Досягнення державного об'єднання розглядалося, по-перше, як втілення в життя вікового прагнення українського народу до державної єдності, а по-друге, як засіб об'єднати сили в боротьбі проти зазіхання Польщі на українські землі.

Проте голова Української Національної Ради Євген Петрушевич застерігав, що об'єднуватися з гетьманською Україною на цьому етапі недоцільно, бо в «14 пунктах», оголошених американським президентом Вудро Вільсоном, народам Австро-Угорщини забезпечувалося право самовизначення, а Росія в той час розглядалася як єдина держава. Отже, злука з гетьманською Україною загрожувала б Східній Галичині також опинитися в складі «єдиної Росії».

В умовах політичної і дипломатичної ізоляції уряд Західноукраїнської Народної Республіки звернувся за допомогою до демократичних утворень на східних землях України.

Зазбручанська Українська національна рада надіслала до Києва свою делегацію для переговорів із гетьманом Павлом Скоропадським. Після зміни влади переговори велися з Директорією. Вже 1 грудня членами Ради державних секретарів ЗУНР Лонгином Цегельським і Д. Левицьким у Фастові було укладено «передвступний договір» з Директорією УНР про «злуку обох українських держав в одну державну одиницю». 3 січня 1919 року Українська Національна Рада Західноукраїнської Народної Республіки у місті Станіславі схвалила закон про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Народною Республікою в Народну Республіку. 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття[5]. Наступного дня у Києві в урочистостях з нагоди свята Злуки брала участь делегація — тридцять шість чоловік — ЗУНР.

Проголошення злуки.

Проголошення злуки було призначено на 12:00 годину 22 січня 1919 року, тобто першу річницю проголошення четвертого універсалу про повну незалежність України.

22 січня було проголошено всенародним і державним святом. День видався погідний та гарний, з легким морозом. Київ був прикрашений національними синьо-жовтими прапорами, гербами. О 9:00 годині ранку в усіх церквах відправляли богослужіння.

Головні урочистості проголошення злуки проходили на Софійській площі. При вході з вулиці Володимирської на Софійську площу було зведено тріумфальну арку, прикрашену старовинними гербами. Рівно о 12:00 годині розпочалася урочиста церемонія проголошення Акта злуки. На масовому вічі посол Західноукраїнської Народної Республіки Л. Цегельський зачитав та передав грамоту Національної Ради «Про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії Володимиру Винниченку.

Член Директорії Федір Швець урочисто зачитав Універсал Директорії:

«…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу.»

Після урочистого проголошення злуки на Софійській площі відбувся молебень, а потім — військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Приймав парад полковник Євген Коновалець.

22 січня 1919 р. у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об'єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об'єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну. Ним стверджувалось об'єднання двох тодішніх держав, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу, яка відтоді ставала гарантом загальнонаціональних інтересів українців. Століттями розірваний український народ визволився з неволі і возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самовизначення, становлення політичної нації. Уперше за 600 років він став реальним кроком до об'єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні.

Наступного дня, 23 січня, розпочався Трудовий конгрес України, який мав виконувати функцію всеукраїнського парламенту. Акт злуки було затверджено вищим законодавчим органом України. На основі цих рішень Західноукраїнська Народна Республіка перейменовувалась у Західну область УНР (ЗО УНР). Єдиним державним гербом став тризуб замість раніше затвердженого для ЗУНР золотого лева на блакитному полотні. У той же час злиття урядів, армій, законодавчих органів УНР та ЗУНР відклали до скликання Установчих Зборів об'єднаної України, як це й передбачалося ухвалою Української Національної Ради від 3 січня.

Міжвоєнний період.

Об'єднання українських земель відбулося юридично та політично. Проте державне об'єднання не відбулося. Тому перед фактом військової катастрофи восени 1919 і в 1920 роках уряди та військове командування ЗУНР та УНР дбали передусім про свої регіональні інтереси. Це яскраво проявилося після того, як представники Галицької армії в односторонньому порядку без урахування думки уряду УНР 6 листопада 1919 року підписали з Добровольчою армією Зятківський договір про припинення бойових дій між Галицькою армією і силами Білого руху, укладення між цими силами військового союзу і перехід Галицької армії в розпорядження генерала Денікіна. Дані угоди були повторно затверджені в Одесі 17 листопада 1919 року із керівництвом Новоросійської області ЗСПР, і договір був ратифікований у Вінниці 19 листопада, після чого був реалізований[6][7][8].

В процесі переговорів Симона Петлюри з Польським керівництвом та в підписанні ним 21 квітня 1920 року Варшавського договору, згідно з яким, за визнання Польщею Директорії УНР, очолюваної С. Петлюрою, та надання військової допомоги проти більшовицьких урядів Росії та України. Польщі передавалася ГаличинаХолмщинаПідляшшя й Західна Волинь (зокрема повіти Рівненський, Дубнівський та частину Кременецького).

Поділ українських земель між більшовиками та Польською республікою за Ризьким договором, а також Королівством Румунія (Сен-Жерменський мирний договір (1919)Бессарабський протокол), Чехословацькою республікою (Тріанонський договір) знову відсунув на невизначений період возз'єднання всіх українських земель. Частково воно відбулося лише у вересні 1939 року, але не як втілення в життя віковічних прагнень українського народу, а як результат таємної радянсько-німецької змови від 23 серпня 1939 про сфери впливу, а також гри на патріотичних почуттях населення Західної України. Надії народу не справдилися. «Свято свободи, що прийшло зі Сходу», обернулося для населення жорстокими буднями.

Це об'єднання виявилось нетривким, і невдовзі історія розпорядилась так, що окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав. А методи, якими було здійснено нове об'єднання «сходу» і «заходу» в 1939 році, полишили в думах мільйонів українців незагоєні рани.

Перше офіційне святкування Соборності.

22 січня 1939-го було вперше за 20 років урочисто відзначено на офіційному рівні свято Соборності. Відбулось це у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час — автономній республіці Чехословацької республіки. Це був чудовий привід нагадати закарпатцям про волю, висловлену на з'їзді Всенародних зборів українців у Хусті 21 січня 1919-го про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею у Києві, і легітимізувати тим самим свою програму побудови Української держави на базі «закарпатського П'ємонту».

Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація місцевого населення за участю 30 тис. люду, яке з'їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю.

Від самого ранку поїзд за поїздом вбігає, українське населення спішить до столиці на маніфестації. Довжезний ряд селянських возів з близької околиці, вантажні самоходи з дальших сіл, а поїзди з найдальших закутин привозять учасників. Тисячі возів, роверів, авт заповнили бічні вулиці. Сотні, ба тисячі синьо-жовтих прапорів по вулицях, ці дві барви сьогодні домінують. Уніформи, народні одяги з різних околиць по хустських вулицях маком цвітуть. Зразу можна розрізнити з одягу: Гуцульщина, Хустщина, Волівщина, Севлющина і т. д. Навіть із далекої Ужанщини та Середнянщини людей повно. Це ж річниця української соборності, велике свято! Під синьо-жовтими прапорами маршують із різних напрямків, найбільше від станції, з піснями на устах. Волівщина заступлена сильно; саме тільки Волове послало аж трьома величезними вантажними автами своїх заступників, щось біля двісті людей.

(…) Біля тридцять тисяч учасників зійшлося з цілої Карпатської України. Це найбільші збори, які я під цими зеленими Карпатами бачив за останнє двадцятиріччя. Колись просвітянські збори в Ужгороді були справді величавими, але сьогоднішні збори — рекорд (…)

Десь біля одинадцятої години після Богослужби сформувався величезний похід, замаяли сотні рідних прапорів, і ми перейшли з площі Волошина на головну вулицю. Оркестри заграли українські походові пісні. Старинний хустський замок ще не бачив такого величавого всенародного здвигу! Три години тривав похід вулицями нашої столиці, і аж біля чотирнадцятої години розпочались святочні збори на площі".

— Зі спогадів письменника та журналіста Василя Ґренджи-Донського про святкування 20-ї річниці Акту Злуки в Хусті 22 січня 1939-го

Символічно, що Закарпаття вписало й наступну сторінку в історію Дня соборності України: через незнання комуністами історії України, в 1946 році саме 22 січня Верховна Рада УРСР включила Закарпаття до складу УРСР.

Живий ланцюг 1990 р.

День Єдності 1990 року. Живий ланцюг

21 січня 1990 р. патріотичні сили організували «живий ланцюг» між КиєвомЛьвовом та Івано-Франківськом як символ духовної єдності людей східних і західних земель України. Основне русло суцільним ланцюгом починалося в Івано-Франківську від Центрального народного дому (вул. Шевченка, 1) і тягнулося до Стрия, де приєднувалося незначне відгалуження з поодиноких учасників із закарпатського напрямку. Зі Стрия живий шерег прямував до Львова, звідти — до Тернополя. Далі маршрут проходив через РівнеЖитомир — і до Софійської площі в Києві. За різними оцінками, участь в акції взяли від 0,5 до 3 мільйонів українців.

Живі ланцюги

«Живий ланцюг» у 2011

«Живий ланцюг» у 2011

Наприкінці 2000-х р. почали відроджувати традицію створення «живих ланцюгів», що символізують єдність українського народу. В 2008 — 2011 роках у Києві такі «ланцюги» утворювали на мосту Патона. Таким чином символічно об'єднували правий та лівий береги Дніпра. Основним організатором цієї акції виступало Братство козацького бойового звичаю «Спас». Найбільшого розмаху акція досягла 2011 року, коли на міст Патона прийшло понад 1000 учасників. Того року до організації акції долучилися такі громадські організації як ВідсічМолода просвітаНаціональний альянсМолодіжний націоналістичний конгрес, студентський туристичний клуб «Скіфи» КНЕУ[. 22 січня 2011 р. «живий ланцюг» утворено у понад 20 містах України.[12] Так, у Львові близько п'яти тисяч осіб утворили «живий ланцюг» від пам'ятника Тарасу Шевченку до пам'ятника Степану Бандері

Тимчасові зміни з 2011 року

30 грудня 2011 року Президент України Віктор Янукович видав указ, яким скасував указ президента Віктора Ющенка 2005 року про встановлення Дня Свободи 22 листопада (присвяченого подіям Помаранчевої революції), та указ президента Леоніда Кучми 1999 року про встановлення Дня соборності України 22 січня, водночас з оголошенням 22 січня Днем Соборності та Свободи України[2][3]. Отже, офіційно 22 січня у 2012—2014 роках в Україні відзначали саме День Соборності та Свободи України

Офіційне відновлення

 Соборності України» відзначення свята офіційно відновлено, а День Соборності та Свободи України скасовано. Однак відновлення було зроблено не шляхом поновлення указу № 42 від 21 січня 1999 року, який було скасовано Януковичем, а шляхом нового указу. Згідно з ним, свято відзначають «…у день проголошення в 1919 році Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки…».

Значення Дня соборності.

Століттями розірваний український народ об'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі  — Наддніпрянщина вийшла з Російської, а Західна Україна — з Австро-Угорської імперії.

Акт возз'єднання, злуки двох Україн був радше символічним знаком прагнення єдності, бо в керівництві країни спільності тоді не було. «Безпорадність проводу впливала на загальний настрій, — писала сучасниця тих подій, історик Наталя Полонська-Василенко. — Україна, затиснута між двома потужними силами — Антантою з півдня і большевизмом з півночі, — не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, ширилося безладдя. У таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення: свято Соборності України. 22 січня 1919 року на Софійській площі проголошено злуку УНР і ЗУНР… Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо».


Немає коментарів:

Дописати коментар